Він не знає, як це — прокидатися у цивільному ліжку і просто йти на звичайну роботу.

Дата: 12.08.2026 10:21

Кількість переглядів: 74

Його юність і все доросле життя — у військовій однострої. Ще з далекого 2002 року Валерій посвятив собі службу.

Він – мешканець Конотопщини, для якого військова служба стала не просто професією, а способом життя. Армія загартувала його характер, навчила дисципліні та подарувала найцінніше — надійне плече побратимів.

Сьогодні Валерій служитиме у ДССТ. Це люди, чия щоденна робота часто залишається за кадром. Але саме завдяки їх праці створюється те, що допомагає захищати інших військовослужбовців і нашу країну.

У підпорядкуванні Валерія — особовий склад. А це велика відповідальність. Разом вони проходять через холод, багнюку, спеку та втому. Діляти труднощі, ризики і кожен складний день служби.

Попри понад двадцять років біля війська Валерій залишається чуйним чоловіком. Навіть у найважчі моменти він не забуває про батьків і завжди знаходить можливість зателефонувати їм.

Кілька простих слів: «Мамо, тату, я живий, все добре» — для нього це звичайний дзвінок, а для батьків — найдорожчі слова у світі.

Так, він утомився. Втомився після понад двох десятиліть служби. Але найбільше його бажання сьогодні — щоб війна завершилася справедливим світом.

І є в нього одна проста мрія…

Першого дня довгоочікуваного світу Валерій хоче повернутися додому, на рідну Конотопщину, побачити своїх близьких і нарешті обійняти всіх, за ким сумував усі ці роки.