БАБИЧ МИКОЛА ВЯЧЕСЛАВОВИЧ
Народився 19 грудня 2001 року в селі Тополине Конотопського району Сумської області.
Закінчивши у 2019 році Дубов’язівський ліцей Дубов’язівської селищної ради Конотопського району, продовжив навчання в Конотопському професійно-технічному училищі №33 та здобув професію водія.
11 листопада 2021 року був призваний на строкову службу у місті Маріуполь Донецької області, де і застала його війна з російськими окупантами. Разом із побратимами самовідданно боровся за кожен клаптик української землі. У пекельному Маріуполі він стояв до останнього, тримаючи оборону з вірою в перемогу. Навіть тоді, коли навколо все палало в оточеному місті, він не здавався – бо знав, що бореться за життя майбутніх поколінь
7 квітня 2022 року, виконуючи свій військовий обов’язок, залишаючись вірним військовій присязі під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації на території міста Маріуполь Донецької області, від отриманих поранень, несумісних з життям, загинув юний військовослужбовець Збройних Сил України, стрілець 1-го відділення 1-го патрульного взводу 1 - ї патрульної роти стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) військової частини АЗ057 Микола Бабич.
Рідні майже два роки очікували звістки про свого Колю, який зник безвісти. Довгі пошуки та сподівання... Та, на жаль дива не сталось.
Молодий двадцятирічний Герой загинув. Загинув, як Воїн Світла, захищаючи місто Маріуполь Донецької області. І, майже після двох років невідомості, рідна земля Конотопщини прийняла на спочинок полеглого воїна, що повернувся до рідної домівки на щиті. Йому тільки жити та насолоджуватись життям. Але клята війна внесла свої корективи і обірвала життя молодого юнака.
За свою мужність і відданність Україні посмертно нагороджений орденом, «За мужність» III ступеня (Указ Президента України №256 від 17.04.2022 року).
Жодними словами не вгамувати пекучий біль та не загоїти рану у душі матері - Вікторії Іванівни, батька – Вячеслава Анатолійовича, сестрички Жені, братика Сергія.
З втратою сина, братика його сім’я втратила не лише рідну людину, а й частинку себе…
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ…
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
