ВОРОНІН ВІТАЛІЙ ОЛЕГОВИЧ
Народився 9 січня 2000 року у селі В’язове на Конотопщині. Батьки – Надія Віталіївна та Олег Миколайович – сільські трудівники. Працьовита й дружня родина, то й сина виховували відповідальним за розпочату справу. Їхні спогади про рідну людину начебто не містять нічого надзвичайного. Ріс спокійним, працьовитим; у мирному житті був зовсім не войовничим, не марив зброєю.
Закінчив у 2017 році В’язівський навчально-виховний комплекс і одразу після школи здобував професію електрогазозварника у ДПТЗ «Конотопське вище професійне училище» (2018 рік).
Трудову діяльність розпочав у жовтні 2017 року: спочатку учнем електрозварника, а вже невдовзі майстром 3-го розряду на ТОВ «Червоний металіст» .
7 жовтня 2020 року призваний на строкову військову службу Конотопським об’єднаним міським військовим комісаріатом і направлений у військову частину. Військову присягу прийняв 7 листопада 2020 року (в/ч А 3618).
1 березня 2022 року прийнятий у Збройні Сили України (СЗРУ) на в/с за контрактом (в/ч А 0666 № 35-РС). Солдат, служив у 28-ій стрілецькій бригаді ( в/ч А 0666 № 35-РС).
«Середнього зросту, підтягнутий, влучно стріляв – фактично був снайпером. Син любив природу, квіти, домашніх тварин, - згадує мама героя. – Дуже самостійний, ніколи не просив грошей. Його захоплення – техніка, любив швидкість, мав спортивний велосипед, мотоцикл. Телефонував щодня, заспокоював рідних. 9 січня був День народження, зранку розмовляли по телефону, вітали. Йому виповнилось 23 роки. 10 січня дзвінка вже не було. Пізно ввечері представники військкомату повідомили страшну звістку… Ще не осягнувши всієї глибини горя, набирали номер сина – телефон був у мережі, а син не відповідав. Ще більше трьох днів пристрій був у мережі…»
Загинув 10 січня 2023 року від кульового поранення у скроню, внаслідок військових дій поблизу селища Курдюмівка під Бахмутом Донецької області.
На одному з останніх фото Віталій тримає кульбабу. І тому в’язівським «символом» Дня пам’яті на знак вшанування всіх полеглих захисників - в’язівчан у російсько-українській війні є кульбаба.
Мовою квітів кульбаба символізує силу сонця і світла, вона є символом щастя та вірності…І хочеться додати…життя. В українській мові кульбаба відома під понад двома десятками синонімів: летючки, бабакуля, дикий молочай , маївка, пушки, пустодуй, солдатики... Нехай вони, ці кульбабки-солдатики щовесни засівають зерна пам’яті про кожного, хто загинув із Україною в серці…
Загибель Героя є втратою для всіх нас. Його відвага повинна бути прикладом для наступних поколінь. До щему в серці боляче, що такого молодого, красивого, життєрадісного юнака, в якого все життя було попереду, який не встиг достатньо звідати смак життя, забрала клята війна.
Поховали Героя у рідному селі В′язове, на його маленькій батьківщині.
Після загибелі Віталія, з розбитим серцем залишились батьки: мама Надія Віталіївна та батько Олег Миколайович, брат Микола Олегович,які з гідністю несуть пам’ять про сина, брата, який віддав життя за Батьківщину.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ…
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
