ДВОРЦОВ ПЕТРО АНАТОЛІЙОВИЧ
Народився 7 жовтня 1990 року в місті Севастополь на території Криму.
У 1993 році сім′я переїхала у селищі Дубов′язівка Конотопського району Сумської області.
Петро виріс в багатодітній родині, де було 15 дітей і з малих літ знав ціну праці – роботящий, відповідальний, з глибоким почуттям обов’язку. Цю працьовитість і силу духу він проніс через усе життя – де б не був, завжди брався до справи з повною самовіддачею.
У 2007 році закінчив школу-інтернат №1 міста Конотоп. Після закінчення школи вступив до ПТУ № 8 міста Конотоп за спеціальністю «Пічник – плиточник-облицювальник».
Призваний на строкову військову службу 29 квітня 2010 року у місті Золочів Львівської області. Потім повернувся до села і розпочав свою трудову діяльність на Дубов′язівському елеваторі. Згодом переїхав у місті Київ, де працював охоронником.
20 травня 2023 року Петра Анатолійовича було призвано до лав Збройних Сил України. Без нарікань, з гідністю він прийняв цей виклик, бо розумів, що потрібно стати на захист рідної землі.
Службу проходив в 95 штурмовій бригаді, старшим навідником мінометного взводу. Мав звання - молодший сержант.
В армії був незамінним: не лише як воїн, а як людина, що вміла підтримати, допомогти, зробити більше ніж від нього вимагалося.
За відвагу та вірність присязі був нагороджений державними відзнаками – як символ визнання його мужності та самопожертви: відзнакою «Хрест пошани» (Наказ командира 95 ОДШБР №3111 від 30.08.2024 року), відзнакою «За знищення ворога і техніки» (Наказ командира 95 ОДШБР), відзнакою Міністерства оборони України «За поранення» № 640 від 14 травня 2025 року.
Відданий військовій присязі на вірність українському народові, виконуючи військовий обов′язок, воїн загинув мужньо захищаючи незалежність України поблизу села Храпівщина Сумського району Сумської області 22 липня 2025 року до останнього подиху прикриваючи своїх побратимів і нашу свободу.
Без брата залишилася велика, дружня родина: три брати – Олександр, Микола та Іван, двоє з яких зараз теж стоять на захисті нашої держави, сестри – Наталія, Ірина, Галина, Анастасія, Павлина. Він був для них джерелом тепла, підтримки й любові до кожного. Його добре слово та братнє тепло завжди зігрівали велику родину. Тепер залишилась лиш пам’ять і теплі спогади.
Подвиг Петра Анатолійовича назавжди залишиться в нашій пам′яті як символ незламності й любові до Батьківщини.
Похований на кладовищі у селищі Дубов′язівка. І тільки прапор України на могилі Петра Анатолійовича гордо розвівається як вогонь свободи, що назавжди з’єднався з іменем Героя.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ…
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
