ЛИПЧАК ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
Народився Липчак Олександр Михайлович 20 серпня 1974 року у селищі Дубов’язівка Конотопського району Сумської області.
Закінчивши в 1991 році Дубов’язівську загальноосвітню середню школу, продовжив навчання в Сумському сільськогосподарському інституті, по закінченні якого у 1996 році йому було присвоєно кваліфікацію лікаря ветеринарної служби. Після закінчення інституту, повернувся до рідної домівки, працював у ТОВ «ПТАХОПРОМ» ветеринарним лікарем.
У 2000 році, підписавши контракт, розпочав військову службу у військовій частині, що дислокувалась у місті Конотоп і переїхав на постійне місце проживання до міста Конотоп. Після закінчення терміну контракту, довгий час працював на ТОВ «Мотордеталь Конотоп».
З першого дня повномасштабного вторгнення російських агресорів на українську землю Олександр Михайлович, як справжній чоловік, не міг стояти осторонь. Герой добровольцем пішов захищати Батьківщину, вступивши до Конотопського батальйону територіальної оборони, пізніше був відкомандирований до 93-ї окремої механізованої бригади кулеметником, а далі – сапером. За мужність, сміливість, проявлену в боротьбі з російським агресором був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
3 червня 2025 року під час виконання бойового завдання в бою за Україну, її свободу і незалежність в ході російсько-української війни поблизу населеного пункту Предтечине, Краматорського району, Донецької області Липчак Олександр Михайлович, військовослужбовець Збройних Сил України, колишній сапер 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 2-го механізованого батальйону, штаб-сержант, віддав своє життя.
Чесний, сміливий, відповідальний, життєрадісний, добрий, справжній чоловік – таким він залишиться в серцях рідних та друзів. Людина з добрим серцем та душею, жагою до справедливості, наполегливий, працьовитий, він завжди приходив усім на допомогу, піклувався і підтримував того, хто потребував. Був люблячим, уважним та надійним, найкращим для своїх близьких.
Важко уявити горе батьків – Михайла Васильовича та Ніни Йосипівни, що втратили сина, горе дружини - Оксани, що втратила коханого чоловіка, надійну опору і підтримку, горе сина, який більше ніколи не скаже «Тату!» і не почує рідний голос у відповідь.
Але знаємо, що тепер Олександр став до лав Небесного Війська і вже звідти буде охороняти своїх рідних та кожного з нас.
Щира вдячність, безмежна шана та вічна пам'ять Воїну-Герою України. Пам’ятатимемо про нього як про людину міцну духом і нескорену людину, котра віддала своє життя заради нашого мирного майбутнього у вільній і незалежній Україні.
Низько схиляємо голови у глибокій скорботі. Нехай душа загиблого Героя знайде Вічний спокій.
Доземний уклін нашому Захиснику! Вічна шана! Вічна подяка! Вічна пам'ять!
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
